Перемога — це ілюзія

Я колись думав, що перемога — мета. Потім сидів у лофті з матер’ю — джаз-співачкою — і спостерігав, як вона шепче через нічні оберти на слотах із золотими листками. Вона ніколи не казала: «Ти збагатшеш». Вона просто дозволяла вітру носити гілки. Я вивчав психологію у Чикаго, ставши дизайнером ігрових розповідей — не оптимізуючи виплати, а декодуючи бажання. Дерево Багатства не підпорядковане алгоритмам. Його RNG — священний. Дикунщина не замінює символи — вони з’єднують шляхи, начебто коренями, що досягають святла. Я грав у «Зеленому Лесу» по 27 хвилин щоденно, ставлячи \(1.20 за оберт. Жодних джекпотiв не приходило. Жодних сигналiв не лунали. Але коли три розсiяни розцвІтлися — тихий начебто ранок — я почув: не щастя, а належнiсть. Моя мати навчилася: «Дерево росте поволинно». Тож я перестав поганяти трендами. Почав слухати. У «Пламенному Лесу», де волатильнiсть кричить начебто полум’я — я не перемагав бiльше. Я почув бiльше. Сполучина подiлилася скршотами своїх останнiх безкоштовних обертiв. Один написав: «Я втратив \)300… i все ще смІявся». Це потрапило глибоко. Ми не гравцi; ми свидки росту.